7. «Легенди Брацлавщини»

Легенди, пісні та думи – неоціненні пам’ятки духовної скарбниці українського народу, які відображають героїчні та драматичні події його історії. В кожному українському місті, селищі або селі є свої «візитні картки» – історичні або легендарні місця, пов'язані з подіями сивої давнини. Брацлавщина, пройшла складний і багатогранний шлях власного історичного розвитку. Цими землями протягом багатьох століть володіли різні держави, які своєю політикою визначали економічне, соціальне і духовне життя місцевого населення. У легендах і думах зберіг народ вдячну пам'ять про тих, хто боровся з ярмом литовських князів та польської шляхти.

Легенди про міста

Буша

За легендою, яку дуже полюбляють переповідати місцеві жителі, ворожі війська, дізнавшись, що всі чоловіки пішли на війну, а в місті залишилися лише жінки та діти, вирішили напасти та отримати легку перемогу. Але не тут то було. Обороняли місто всі, хто міг тримати зброю. Та згодом захисників залишилося зовсім мало, і Мар’яна, вдова сотника Зависного, яка очолювала оборону, зібрала останніх городян, закрилася з ними в одному з порохових погребів і запалила порох. Страшний вибух знищив не тільки всіх захисників та ворогів, але й зруйнував майже всі будівлі міста, засипав підземні ходи.

 

Вінниця

Богуни – жителі цих звабливих місць, побережжя Бога (Південного Буга), потерпали від напасників, які часто налітали сюди, аби поживитись грабунком. Одного разу, коли дикі нападники розграбували дощенту поселення над Богом, нелюди побачили, як біжить дівчина до річки. Десятки вершників кинулись навперейми, але дівчина летіла, мов на крилах. Напнулися луки, і десятки стріл вп’ялися у дівоче тіло. Та дівчина продовжувала свій летючий біг. Пірнула у хвилі Бога і… не виринула більше. Злинула геть навала чужинців. І вже ніхто не бачив, як лагідна хвиля Бога поклала на березі острова втікачку. Стріл уже не було, рани омиті хвилями, не кровоточили. А земля вдихнула нове життя у знеможене тіло.

Легко, як пташка спурхнула, встала дівчина, вклонилася Богу, рідній землі.

Відтоді на острові і жила чарівниця. Її вінець переливався-мінився, як вода Бога, а одяг струмував вздовж її тіла, як його хвилі. Чутка про дівчину поширилась далеко, і дуже швидко всі дізналися, що вона рятувала своє віно-скарб – не золото, срібло, діаманти, а мудрість народну, материнське благословення. І відтоді щедро роздавала нареченим на віно. І скарб той був невичерпний. З усієї Русі з’їжджалися молоді пари, до чарівної дівчини, що жила на острові посеред Богу, аби отримати той скарб – і усім вистачало. Хто з чистим серцем приходив на острів, отримував те, чого потребував. Якщо ж хтось хотів використати отримане на недобру справу, то і сам зводився нінащо, і отримане зникало геть. І назвали дивну чарівницю – Вінниця, бо всім уділяла віно (посаг, придане), яке ставало опорою для щастя і добробуту молодої сім’ї.

 

Вороновиця

 

Про походження назви розповідає місцева легенда. Вороги часто нападали на Вороновицю, після одного запеклого жорстокого бою все поле було всіяне трупами, над якими кружляли чорні зграї воронів. Від слів «ворони в'ються» і пішла назва села.

 

Гайсин

 

Довгий час ходила легенда про походження назви міста від вигуку «Гей сину». Начебто серед густих лісів і боліт був маєток пана. Його син, який дуже любив полювати, потрапив в непрохідне болото і зник там безслідно. Це так вплинуло на вбитого горем батька, що він збожеволів і став ходити по лісах та болотах, гукати: «Гей, син!». Звідти і назва «Гейсин», а пізніше «Гайсин».

 

Кам’янець

 

Мала удова двох синів. Вже й оженила їх, а ті й досі не збудувалися – скрізь їх гнали. Пішли якось брати шукати вільних земель, навіть хліба не взяли. Заблукали, зголодніли. Раптом побачили острів, який кишів дичиною, а ріка – рибою і перлами. Очистили ділянку від чагарнику, поставили хатину і поїхали за сім'ями. А мати їм вдома прорікає: «Буде ваше місто голодним і холодним, бо не взяли ви хліба в дорогу». З тих пір і з'явилось прислів'я: «Кам'янець – вінець, кругом вода, посередині біда». Може, звідси і назва міста, що постало вінцем прекрасним чарівного Бога, саме там, де загадковий острів, і затишні долини поміж руками-ріками-притоками, вздовж скелястих берегів річки.

 

Хмільник

Існує легенда, що в одного польського магната дочка багато років страждала на ревматизм. Жодні ліки їй не допомагали. А покоївка дівчини, як на те, так і сяяла здоров`ям. Багатій заздрив служниці, мріяв побачити  такою  свою  дочку. Служниця порадила лікувати дівчину чудодійною водою з кам’яної криниці, що знаходилась у лісовій гущавині за Хмільником. І диво сталося –донька одужала! Та жадібний магнат наказав засипати криницю, аби ніхто більше не зміг скористатись цілющим джерелом.

 

Немирів

Найчастіше згадується легенда про давньо-руське поселення Мир чи Мирів, яке нібито зруйнували татари (навіть наводиться рік — 1260-й). За якийсь час містечко відбудували, але вже на новому місці й назвали його Немирів. Похідна від того інша легенда. Чи то татари запропонували русичам мир, чи то навпаки. Але хтось з них відмовився, сказав «не мир».

 

Шаргород

Місто назвали на честь святого покровителя, Флоріана Шарого (Сірого).

За легендою Флоріан, захищаючи польського короля, потрапив на тевтонські списи. Після битви король побачив, як вмираючий васал намагався власноруч заправити вивернуті нутрощі. Добрий монарх поцікавився: як би ж то допомогти нещасному? На що той відповів, що його нинішні страждання ніщо у порівнянні з тим, як він страждає від сусіда, котрий володіє половиною його села. Король викупив ті маєтності й подарував врятованому лицареві. Так за легендою було засновано шляхетський рід Замойських, які володіли у XVI столітті місцевістю.

 

ІІ. Лицарі волі в легендах, думах та піснях.

 

  Важлива роль належить тим діячам, що їм історична пам'ять народу відводить неабияке місце у боротьбі проти турецько-татарської, польсько- шляхетської експансії.

  Одним з найвидатніших військових діячів українського народу, періоду боротьби проти шляхетської Польщі, був козацький лицар, кальницький полковник Іван Богун – безмежної відваги воїн, талановитий полководець,блискучий майстер польових боїв і захисту міст, які він перетворював на неприступні фортеці.  Ім'я Івана Богуна звучить в українських народних піснях і думах. Про його подвиги складено легенди.

   Малим загоном Богун виїхав проти всього польського кінного авангарду Лянкоронського. Коли польські колони стали оточувати козаків, ті прорвали ліве крило і почали відступати до Бугу для переправи. Авангард поскакав напереріз і вийшов на лід, який хитрі хлопці перед битвою прорубали і присипали снігом. Значна частина важких летючих гусарів  пішла красиво під лід зі звуками «буль-буль». Розгніваний Калиновський обложив місто. В один із днів облоги богунівці чисельністю 300 чоловік виїхали на прогулянку, щоб розвіятися, а, заодно, і перевірити, чи не занудьгували «гості дорогі». І несподівано налетіли на охоронні загони. Впізнавши  серед козаків славного полковника, польські жовніри кинулися на нього, щоб полонити. Схопили Богуна за руки та за ноги, але той, володіючи дюжою фізичною силою, скинув всіх і, осідлавши коня й розчищаючи дорогу шаблею, поскакав до річки і переправився до монастиря.

 Дума «Іван Богун» змальовує оборону богунцями Вінниці, де Богун чекав допомоги Хмельницького на річці Буг і особливо вславився хоробрістю і кмітливістю. Оспівується хоробрість Богуна і в пісні «Ой з-за гори».

Могутня  постать Северина Наливайка – запорозького козака і народного месника, ватажка антифеодального народного повстання селян, козацтва і міської бідноти на Брацлавщині у 1594 році оспівана  в думах і піснях. Як народного героя його не раз згадував Тарас Шевченко у своїх творах, зокрема в поемі «Тарасова ніч», у якій згадується Наливайко (Кравчина). Про його мужнє поводження під час тортур і страти написана легенда.

 «...Вивели Гетьмана  і з ним Лободу, Мазепу і Кизима на майдан і, оголосивши їм вину гнобителів віри Христової, посадили живцем в мідного бика і палили бика того малим вогнем декілька годин, доки зойк і стогін страд­ників було чутно, а врешті тіла замучених в тому бикові спалено на попіл. Таке жорстоке і нелюдське варварство вига­дане римським духовенством за правилами і майстерністю їхньої священної інквізиції, а вчинили його таким ганебним чи­ном вельможі Польські...»

  Найбільш популярною в усній народній творчості є постать Данила Нечая, полковника брацлавського, якого Михайло Грушевський називає «найбільшою фігурою між козаччиною після гетьмана». Як і личить легенді, він з`явився неясно звідки – достеменних відомостей про його походження немає. Справжнім богатирем він виступає у думі «Ой з-за гори високої» – не вагаючись, кидається у бій проти сорокатисячного війська.

  Багато українських пісень та легенд складено і про Івана Сірка –полковника Зміївського, кошового отамана Війська Запорізького. За легендою, вже народження Івана Сірка було незвичайним — хлопчик народився з зубами, чим налякав всіх присутніх. Батько, вирішив всіх заспокоїти та заявив, що Іван «зубами буде гризти ворогів». Але це мало заспокоїло селян. До дитини віднеслися з острахом, в якійсь мірі, це було виправдано, тому що він з дитинства проявляв незвичайні здібності. Існує і легенда «Як Сірко переміг татар». У численних піснях і думах, які народ склав про Івана Сірка, кошовий виступає народним героєм, запорозьким вождем, непереможним козацьким полководцем. З його ім’ям пов’язано переказ про дотепний лист запорожців туркам, що став сюжетом для відомої картини Ілля Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

   Особливо велику увагу приділяє народна творчість Богданові Хмельницькому, який очолив визвольну війну. У піснях та думах він виступає, як мудрий полководець, захисник голоти, «козацький батько». Хмельницький дбає, щоб «козакам козацькі порядки давати», чинить справедливий суд над польсько-шляхетським запроданцем Барабашем (дума «Хмельницький та Барабаш»),  перемога військ Богдана Хмельницького під Жовтими Водами знайшла відображення у пісні «Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється», у пісні «Гей, не дивуйте, добрії люди» оспівується національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Ця пісня виступає значенням емблеми в національно-визвольних рухах в Україні. Існують і легенди присвячені Богдану Хмельницькому.

Народження Хмельницького

В селі Суботові люди розповідають, що там колись жили одинокі дід і баба. Дітей у них не було. Одного разу чують вони, що в них коло ганку плаче дитина. Вони вибігли швиденько і побачили немовля, загорнене в ряднину. Лежить під хмелем, що оповив ганок. Дід і каже: «Візьмемо собі цю дитину»,а баба собі: «Візьмемо, це нам її Бог дав».

Пораділи дід з бабою і забрали дитину в хату. Прийшов час та й стали вони думати-гадати як назвати малого. А баба й каже:

– Він нам Богом даний, то й назвімо його Богданом, а ще знайшли його хмелем, то хай ще зветься і Хмелем або Хмельниченком. Так і виріс у них Богдан Хмельницький і став бравим козаком, а згодом і гетьманом України.