3. Віртуальна подорож «Пам’ятки історії Брацлавщини»

Наша розповідь присвячена  історичному минулому міст та містечок брацлавського краю, де впродовж сторіч відбувалось чимало історичних подій, жили та перебували цікаві видатні постаті, де залишились цінні архітектурні пам`ятки.

 

Місто Бар

Бар-історію міста Бар прийнято вважати від 1425-го року. Правда, тоді ні назви Бар, ні самого міста не було. Зате на протилежному (від сьогоднішнього Бара) стороні річки Рів розташувалося селище, яке теж називалося Ровом. Тепер на тому місці розкинулося селище Чемерис Панські, а від старовинної фортеці залишився крутий пагорб, з якого відкривається вид на сьогоднішній Бар. У 1537-му році селище Рів разом з навколишніми землями у місцевого воєводи купує польська королева Бона Сфорца (так, це саме в її честь названа гора Бона в Кременці). За велінням королеви на протилежному боці річки зводиться нова дерев'яна фортеця і поселення навколо неї. Нове місто назвали Баром, на честь італійського міста Барі, де власне народилася королева Бона. Місто відразу ж отримало великі привілеї, його жителів звільнили на 16 років від податків, а самому Бару було надано Магдебурзьке право. Власне, справжня історія міста почалося саме тоді, рівно 475 років тому.

   З тих часів місто безліч разів спустошувалося татарами і знову відроджувалося, відвойовувалося повстанськими військами у польської шляхти і поверталося назад в Річ Посполиту, переживало багато інших бурхливих подій, і в кінці дійшло до наших часів звичайним районним центром.

Після обрання Івана Виговського гетьманом, Бар стає його резиденцією. 1659 року гетьманові війська запорозького Івану Виговському та його потомкам було надано «дідичним правом» Барське староство.

 Про  колишню велич міста тепер свідчать лише численні архітектурні пам'ятники.

Барський замок або фортеця — замок на лівому березі річки Рів на території міста Бар. Прикордонний замок на південно-східному рубежі Речі Посполитої звів у другій пол. XVI в.коронний гетьман Ян Замойський. Замок розташовувався на мису, утвореному річками Мурафа і Бушанка. У 1617 року гетьман Станислав Жолкевський підписав тут мирний договір з турецьким полководцем Іскандер-пашею, призупинивши на кілька років польсько-турецьку війну. У 1648 р. Богдан Хмельницький підпорядкував місто Брацлавському полку, фортеця зайняли козацькі загони. У 1654 р. замок взяли в облогу польські війська. За легендою, останнім етапом оборони керувала вдова сотника Зависного Мар'яна. Коли вороги увірвалися в місто, вона підпалила порохові погреби, знищивши вибухом фортецю разом з захопили її ворогами. Збереглася лише одна з фортечних башт, яку в 1756 р. перебудували на дзвіницю зведеної поруч Михайлівської церкви, яка була зруйнована в радянські часи. Вежа відреставрована, на період реконструкції церкви використовується в якості храму.

Костел Святої Анни

Перший католицький храм у місті звели за наказом польської королеви Бони Сфорца ще 1550 року. Після того, як він занепав, було побудовано нову святиню в середині XVIII століття, але її знищила пожежа. 1807 року, з ініціативи пріора домініканського монастиря, в Барі було розпочато зведення нового костелу, який закінчили 1811 року. Після антиросійського повстання влада ліквідувала монастир, але костел залишила парафіяльним. На початку XX століття римо-католиків у місті було так багато, що храм вже не міг умістити всіх, тому 1902 року на гроші Пелагеї Мілевської його значно розширили, фактично побудувавши новий костел. Від старого залишився тільки пресвітерій (вівтарна частина).

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Мурований храм 1757 року стоїть впритул до костелу Святої Анни – прояв толерантності мешканців Бару. Головною святинею храму і всього міста є чудотворна ікона Барської Божої Матері.

Монастир кармелітів

Староста Антоній Бенедикт Любомирський запросив кармелітів до Бару 1759 року. Невдовзі, біля замку постав бароковий кляштор. Саме в ньому 1768 року було утворено Барську конфедерацію. Бажаючи викоренити пам’ять про цю подію, царський уряд вигнав кармелітів 1803 року та віддав монастир православним черницям. Відтоді залишилася висока надбрамна дзвіниця. Після революції монастир ліквідували, а келії віддали під житло. Зараз кляштором опікуються сестри бенедиктини, яким пам’ятку передано 1991 року.

Монастир єзуїтів

Колегіум єзуїтів в Барі виник ще 1614 року зусиллями гетьмана Станіслава Конецпольського. Будинок монастиря, що ми бачимо сьогодні, ченці почали зводити в середині XVIII століття. Після того, як Папа Римський ліквідував орден єзуїтів, кляштор передали василіанам, які протрималися тут недовго – монастир забрала царська влада.

Пам’ятку віддано греко-католикам, які відновили обитель.

 

Місто Брацлав

Брацлав – місто розташоване на річці Південний Буг, колишній центр Брацлавського воєводства. Вперше місто згадується в літописах вже у XII ст. У 1432 році (за іншими свідченнями — у 1434 році) Брацлав увійшов до складу Польського королівства, але в 40-х роках XV ст. був повернений Литві.  У 1463 році місто було спалене. Старостою тоді був князь Михайло Чарторийський. Під час війни з волохами, йдучи на допомогу польському королю Яну I Ольбрахту, стояв тут військовим табором великий литовський князь Олександр I Ягеллончик, тоді і було відбудовано місто. З 1554 року, після переведення сеймики, судів та земські справи, починається занепад міста.

     У 1569 році Брацлавщина стала Брацлавським воєводством у складі Речі Посполитої, Брацлав одержав магдебурзьке право, став центром воєводства.

1672 року Брацлав разом з Поділлям відійшов до Туреччини, а у 1674 році повернут завдяки польському королю Яну III.

    Після другого поділу Польщі 1793 році Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії, а Брацлав став центром Брацлавської губернії, згодом Брацлавського намісництва, а від 1800 року повітовим містом Подільської губернії. Сьогодні селище в Вінницькій області.

Костел Шкаплерівської Божої Матері

Зведений 1743 року і ґрунтовно перебудований 1884 року, костел Шкаплерівської Божої Матері був одним із численних в Брацлаві. Відомий завдяки чудотворному образу Богородиці.

Миколаївська церква

Одна із двох мурованих брацлавських храмів, що дійшли до наших часів, присвячено святителю Миколаю Мірлікійському. Зведено його в 1837 році в стилі класицизму, оскільки на території України з початку XIX століття імператорським указом заборонялося будувати церкви в народному стилі.

Брацлавська фортеця

Брацлавська фортеця протягом довгого часу була центром історичних подій, своєрідним символом у боротьбі за Східне Поділля, а починаючи з кінця XV століття – епіцентром військових дій у Східному Поділлі.

 У 1552 р. король Сигізмунд II Август укріпив замок і поставив велику варту.   Майже через сто років відбулася битва між козаками та шляхтою. Козаки висадивши замок в повітря – зруйнували міст та спалили місто.

Імператор Микола І намагався відбудувати Брацлавський замок, але цей проект не здійснився. Від старого ж замку до наших днів не залишилось нічого.

 

Місто Буша

 Люди на цій землі оселилися ще 15-40 тисяч років тому, у період пізнього палеоліту, про що свідчать знайдені залишки поселень мисливців на мамонтів, виявлено знаряддя скіфської та трипільської культур, бронзового та залізного періодів, кераміка чорноліської та черняхівської культур. Дикі, необжиті землі від Дону до Дунаю тисячоліттями були ареною битов і шляхом великого переселення народів. На початку нової ери тут було поселення Антаварія (Антополь, Пронськ), а у середньовіччі — місто Краснопіль. У ХІІ-ХIII століттях Буша входила до складу Галицько-Волинського князівства, потім — Великого князівства Литовського, з 1580 р. — Речі Посполитої. З 1629 Буша належала Томашу Замойському. Мала 360 осель і статус міста. Місто знаходилося на горі і замок в частині яка називалася Пригородок. В місті було на той час 7 церков. На 1629 рік у містечку мешкало понад 12 тисяч осіб, це було досить велике місто Брацлавського Подністров'я.

 Коли у 1648 році Богдан Хмельницький звільнив Поділля від польсько-шляхетської влади, Буша увійшла до складу козацького Брацлавського полку і стала однією з його ключових прикордонних фортець.

Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. У березні 1654 року під стінами Буші був розбитий 3000-ий польський загін. Найтрагічніші події відбулись у Бушанському замку через півроку.

18-20 листопада 1654 року, коли під Бушу підійшли війська Станіслава «Ревери» Потоцького і Стефана Чарнецького , взяли замок в облогу. Коронним жовнірам вдалося винищити більшу частину нечисельної козацької залоги, але коли замок майже перейшов у їхні руки, вдова вбитого козацького сотника Завісного Олена підпалила пороховий погріб, висадивши в повітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків. Місто горіло цілу ніч. У печері навпроти замку заховалося 70 захисників, їх криївку видали, Целяріус намагаючись їх звідти вигнати, перегородив струмок і пустив воду в печеру, з людей ніхто не вийшов, всі там загинули.Тоді місто було повністю спалене і загинуло 16000 населення. Ці події знайшли своє відображення у повісті українського письменника Михайла Старицького «Облога Буші».

В ці трагічні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а Бушанський замок вже ніколи не відбудовувався. В наш час у центрі села Буша ще зберігаються рештки фортеці, погреби, підземні ходи.

Бушанський барельєф

Це найзагадковіший і найстаріший пам’ятник Вінниччини. В 1824 році шляхтич Ромуальд Овсяний випадково знайшов древній скельний храм у печері, вхід до якої відкрився після землетрусу. Всередині його прикрашала кам’яна брила, на якій чітко виднілися зображення людини, що стояла навколішки перед деревом, півня, оленя і незрозумілого чотирикутника, у печеру якого приходили звірі. Ромуальд датував знахідку XVI століттям.

Для науки бутанський барельєф відкрив Володимир Антонович, який убачав у пам’ятці ознаки не християнські, а язичницькі. Після нього багато вчених досліджували Бушанський барельєф, але єдиної думки щодо його походження і часу виникнення не існує. Пам’ятку датують починаючи від перших століть нашої ери і закінчуючи XVI століттям. Є найрізноманітніші припущення щодо того, хто зображений на барельєфі: одні вважають, що це язичницький жрець, інші бачать постать вагітної жінки, є й зовсім фантастичні версії, згідно з якими невідомий чотирикутник угорі – НЛО.

Ще одна визначна пам'ятка Буші — це козацький цвинтар. Пагорб неподалік від замчища усіяний сотнями могил XVIII–XIX століть.

Бушанський державний історико-архітектурний заповідник

Це музей-скансен, в комплекс якого входять залишки оборонного замку XVIст., новозбудований павільйон Трипільської культури, могила Марії Завісної, Бушанський барельєф і музей етнографії.

 

Місто Вінниця

Заселені ці території були ще в давні часи. Із середини X століття тут поселились племена уличів і тиверців, що входили до складу Київської Русі. Згодом цей край відійшов до Галицько-Волинського князівства. Більше ста років тут панувала Золота Орда. Після перемоги у 1362 році війська литовського князя Ольгерда над військом татар, Поділля потрапило під владу литовського князівства. Племінники князя Ольгреда – Федір і Костянтин Коріятовичі, почали будувати на цих землях міста-фортеці. Серед них була і Вінниця. Про це вперше згадується в документах 1363 року. З народних вуст дійшов переказ про подію, яка, ймовірно і дала назву міста. Кожного року- весною влітку – над Вінницею з`являється барвиста веселка, по якій спускається язичницька княгиня Веселка, щоб набрати води, де сходяться три притоки Бугу: Вишенька, Вінничка, Тяжилівка. Священною вона скроплює мешканців міста, благословляючи їх на кращу долю. А ще Веселинка щоразу нагадує про назву міста, яке походить від язичеського бога Венє – бога води та водних шляхів. Місто, яке називали Вєнниця, а згодом – інша назва тепер і ріки Бог, яка називається Південним Богом.

У 1565 році місто Вінниця стає повітовим центром Брацлавського воєводства, з 1569 року Вінниччина входить до складу Речі Посполитої та стає центром воєводства, а у 1640 році отримує Магдебурзьке право. 
7 липня 1648 року до Вінниці вступають частини військ Богдана Хмельницького на чолі з полковником Максимом Кривоносом і вона стає сотенним містом Кальницького полку. У 1793 році Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії. Потужніше економічне зростання Вінниці зумовило спорудження 1871 року Києво-Балтської залізниці та відкриття залізничного сполучення Козятин-Здолбунів. За останні 40 років XIX століття Вінниця економічно зросла майже в три з половиною рази. З 1914 року місто стає адміністративним центром Подільської губернії.  Вінниця стає губернським містом. Сьогодні Вінниця – обласний центр з архітектурними памятками.

Миколаївська церква

Поруч із місцем, де за середньовіччя стояв дерев’яний вінницький замок, на протилежному від нинішнього центру міста на боці Південного Бугу, стоїть дерев’яна Миколаївська церква на кам’яному фундаменті. Про час її заснування каже напис на одвірку: «Старанием ктитора Антона Постельника во имя Отца и Сіна и Святаго Духа. Аминь. Сооружися храм сей Святителя Христова Николая року Божия 1746 месяца апреля 11 дня».

Монастир домініканців

Найпомітнішою церковною спорудою Вінниці безумовно є колишній домініканський монастир, нині – православний кафедральний Преображенський собор (УПЦ МП). Його три золотих бані виблискують на сонці, вінчаючи пагорб над Південним Бугом.

Монастир єзуїтів

Єзуїти були першим католицьким орденом, який звів свій кляштор у Вінниці. Послідовники Ігнатія Лойоли побудували костел, колегіум і келії 1619 року. За звичаєм тих часів, окрім душпастирської, він виконував також і оборонну функцію: монастир було обнесено мурами з баштами, частина з яких уціліла.

Монастир капуцинів

Коштом старости Людвіка Калиновського 1761 року в місті постав третій мурований католицький монастир, який належав ордену капуцинів. Ці ченці були знаними своїм добрим ставленням до бідного люду. Крім молитов, вони займалися збором лікувальних трав. 1888 року за наказом царя Олександра ІІІ, монастир було ліквідовано – костел діяв надалі як парафіяльний.

Містечко Вороновиця

Посередині шляху з Немирова до Вінниці знаходиться містечко Вороновиця. Перша згадка про Вороновицю зустрічається у писемних джерелах за 1391 рік. В той час у Вороновиці нараховувалось 110 осель.

За указом короля Августа III у 1748 році Вороновиця одержує статус міста.

Сьогодні селище в Вінницькій області.

Палац Грохольського

Палац Грохольського – визначна історична та архітектурна пам'ятка садибної архітектури на теренах України доби класицизму. У 70-х роках XVIII століття Франц Ксаверій Горохольськкий будує на місці старого панського маєтку великий палац. Палац було побудовано в стилі раннього класицизму.

Костел Архангела Михаїла

Зведений у 1793 році Франциском Ксаверієм Грохольським.

Михайлівська церква

Одна з наймальовничіших церкв стоїть у присілку Вороновиці – Ганщині. Її побудовано 1752 року в традиційному подільському тридільному стилі й названо на честь Архістратига Михаїла.

 

Місто Немирів

Це землі заселені здавна – в урочищі Городище, неподалік Немирова, виявлено залишки поселення трипільської культури. За переказами, на місці  поселення виникло місто Мирів, яке під час татарської навали було вщент зруйноване. Наприкінці XIV ст. виникло нове місто Немирів. Перша письмова згадка про місто припадає на 1506 рік.

Немирівський палац

Був збудований для коронного гетьмана Юзефа Потоцького. 

В 1894–1917 внучка Болеслава Потоцького Марія Щербатова перебудувала старий палац, збільшила парк. Зараз це найкрасивіша архітектурна пам'ятка Немирова. Авторство палацу, що досі носить назву «Палац княгині Щербатової», належить відомому чеському архітектору Іржи Стібралу.

Немирівське городище

Немирівське городище — одне з найбільших міст скіфського часу – поміж Дністром і Дніпром. Немирівське городище також називають Немирівські вали, або Великі вали. Датується 700–500 роками до Різдва Христового.

Городище займає площу понад 100 га і є найбільшим городищем на Україні.

Жіночий Троїцький монастир

Православний монастир виник у Немирові 1783 року. За легендою, місце його побудови підказав Вікентію Потоцькому сам Святий Миколай (первісно монастир називався Миколаївським). Він тричі являвся графу вві сні, вимагаючи звільнити землю його маєтку під монастир. Потоцький не зважав на ці сновидіння, аж доки невідома сила не винесла його разом із ліжком серед ночі на двір.

Костел Святого Йосипа Обручника

Це ще одна пам’ятка архітектури, зведена коштом Станіслава Щенсного Потоцького 1805 року. Бароковий костел був домінантою Немирова завдяки двом вежам.

 

Місто Тульчин

Місто належало подільській шляхетській родині Струсів г. Корчак. Перші письмові відомості про Тульчин належать до 1607 року. У першій половині XVII — століття Тульчин став визначним торговельним центром завдяки брацлавському старості Адаму Калиновському.

Палац Потоцьких

Палац Потоцьких — пам'ятка архітектури, зважаючи на надмірну розкіш резиденції його називали «Подільським Версалем». Палац почався будуватись у 1782 році за проектом французького архітектора Лакруа 

Костел Домініканців

 Тульчинський палац неможливо уявити без домініканського монастиря, який збудував Станіслав Щенсний Потоцький 1784 року. Сьогодні тут православний кафедральний собор Різдва Христового.

Костел Станіслава Костки

Зведений 1805 року як цвинтарна каплиця, невдовзі став парафіяльним, після того, як було передано православним домініканський монастир.

 

Місто Шаргород

5 травня 1383 року литовський князь Вітовт видав грамоту на володіння землею з прилеглими лісами, де нині розташований Шаргород, Василеві Карачевському. У дарчій грамоті зазначалося, Карачевський повинен «вирубати ліс і на сирому корені заснувати Княжу Луку». Але ця місцевість довгий час залишалась малозаселеною. Пізніше, з 1497 року, Княжу Луку стали називати Карачевою Пустиню, за ім'ям першого її власника. 1585 року Ян Замойський , який на той час володів цими землями, одержав від короля грамоту на спорудження замку — все володіння і фортеця дістали назву Шаргород. 26 січня 1588 року Шаргород дістав магдебурзьке право.

Тепер Шаргород — впорядковане містечко, районний центр Вінниччини.

Шаргородський замок

Замок був побудований у 1579 р. князем Яном Замойським. 

Костел Флоріана Шарого

Великий коронний канцлер Ян Замойський був фундатором і будівничим не тільки замків і фортець. В 1595 році він побудував костел Флоріана Шарого.

Чоловічий монастир Святого Миколая

Одним із найбільших монастирів Вінниччини є православна обитель Святого Миколая Чудотворця. Перенесений до Шаргорода з Калинівки Станіславом Любомирським 1747 року. Первісно був василіанським (уніатським). 1795 року, по третім розділі Польщі, відданий православним.

Ще за уніатів тут було засновано школу, потім семінарію, яку перетворили на духовне училище. Це був один із найкращих учбових закладів Поділля. В ньому навчалися майбутні письменники Михайло Коцюбинський і Степан Руданський.