1. Історичний екскурс «Таємничий подих давнини – Брацлавщина»

Брацлавщина— історична область в Україні у XIV-XVIII століттях. Займала східну частину Поділля (територію теперішньої Вінницької і частину Черкаської, Кіровоградської та Одеської областей).  Назва землі походить від невеликого містечка Брацлав, що й досі стоїть над Південним Бугом. Брацлав не просто розділяв долю Середнього Побужжя й Брацлавщини. Він був ніби символом у боротьбі за володінням краєм. Місцевість, де знаходиться Брацлав, мабуть, була заселена давно. За вірменськими літописами, у 1059 р. серед міст, з якими вірменські купці вели жваву торгівлю, відзначено й Брацлав. Польські хроніки згадують його на початку XII ст. У руських літописах є назва поселення над Бугом – Браславль. Подальші згадки про Брацлав відомі з литовських літописів. Територія  брацлавського краю до XIV ст. перебувала під владою татар.  У 1362 році великий князь литовський Ольгерд, зібравши значне військо, розбив в битві на річці Синюха орди братів Кутлубуга, Хачибея і Дмитра. Знов придбані землі Ольгерд роздав своїм племінникам Федору, Юрію, Олександру і Костянтину Коріатовичам, що продовжували в своїй діяльності державні традиції Київської Русі. Передаючи подільські землі небожам, князь Ольгерд наказав відновити старі фортеці й збудувати нові, зокрема й Браславль. Звідси й одне з пояснень походження назви містечка від братів Коріатовичів як нагадування про їх братську славу – Братслав. Є й інші версії. Згідно з однією з них, засновником містечка вважається якийсь слов'янин Брячислав.

У 1565 році утворилось Брацлавське воєводство - адміністративно-територіальна одиниця Великого князівства Литовського (до 1569) та  Корони Польської в Речі Посполитій. Брацлавське воєводство складалося з 2 повітів:  Брацлавського та Вінницького. Характерною ознакою Брацлавського воєводства у 1566-1569 і наступних роках було те, що при наявності двох повітів воно мало по одному ґродському і земському суду. У Брацлавському воєводстві налічува­лося шість земських урядників: підкоморій, ґродський староста, земські суддя, підсудок, писар і вінницький войський. Центром цього повіту-воєводства спершу був Брацлав. Брацлав, з  численними укріпленнями та замком-цитаделлю, отримав магдебурзьке право і герб: на червоному тлі хрест, посередині якого зображено голубий щит з півмісяцем. Червоне поле брацлавського герба – то пам'ять частих боїв. Безперервні ворожі напади на місто призвели до того, що у 1598 році до Вінниці були переведені всі урядові заклади, вона стала адміністративним центром Брацлавського воєводства.

За Люб­лінською унією 1569 року землі Брацлавщини переходять під зверхність Польщі в межах якої перебувало до 1793 року. Найвищу верству населення в Литовсько - Польській державі становили князі-нащадки українських удільних князів. Але на Брацлавщині не збереглося старих українських боярських родів  і туди посунули польські: Потоцькі, Замойські, Любомирські, Синявські, Зба­разькі, Четвертинські та інші магнати.

Вони захоплювали землі, накладали на селян та міщан безліч податків: снопове, чопове, сторожове, медове, рогове, ставщина тощо.  В руках польської шляхти руках зосереджувались основні земельні володіння. Магнатові Конецпольському на Побужжі належало 740 сіл, 170 міст і містечок. Вели­чезні володіння мали також Потоцькі, Замойські, Любомирські, Синявські, Зба­разькі, Четвертинські та інші магнати. Нижче від магнатів стояла шляхта, міщани, селяни. На Брацлавщині жили родинні козаки їх називали «городовими», вони мали свої господарства, адже на Січ не пускали жінок і дітей.

На той же час майже половина селянства Брацлавщини не мала землі, постійно жила у злиднях і нестатках. У північно-східній частині Брацлавщини безземельних селян було 50 відсотків. Дещо більша забезпеченість землею була на півдні Брацлавщини, але тут через часті набіги татар селяни не мали можливості нормально господа­рювати, зокрема вести зернове господарство, їм доводилося більше уваги приділяти тваринництву, рибальству та бджільництву. Частина населення займалася ремес­лом: кравецтвом, шевством, ткацтвом, бондарством тощо.

На другу половину XVI – першу половину XVII ст. припадає економічне піднесення ряду міст. В 40 роках XVII ст. на Брацлавщині було 122 міста і містечка. Великі магнати, володіючи переважною більшістю міст, були зацікавлені в їх розвитку і не заперечували, щоб уряд визвав право на торги і ярмарки, закріплені за їх містами. Потрапити в число міських мешканців прагнули і самі селяни, бо їм надавалися деякі пільги. Крім того за міськими оборонними спорудами вони знаходили захист від нападу татар.

Після прийняття 1596 року Брестської унії українське населення зазнавало ще й національного пригнічення. Польська шляхта зневажливо ставилась до всього чужого. З метою насадження католицизму, полонізації українського населення у Вінниці, Барі, Немирові були відкриті єзуїтські школи, до яких вербували дітей українських феодалів і замож­ного міщанства. Ці школи одержували матеріальну допомогу від польських магна­тів і шляхти. Для них споруджувалися великі будівлі, які обносилися кам’яними мурами з міцними баштами. Залишки таких мурів і досі збереглися у Вінниці.

Населення не мирилося із соціальним і національним гнітом, піднімалися на визвольну боротьбу. Велике заворушення селян на Брацлавщині мало місце в 1591 році. Воно виникло під впливом повстання запорожців на чолі з геть­маном реєстрових козаків Криштофом Косинським проти польської шляхти. Хоч це повстання було придушене, антифеодальна боротьба не припинялася, а, навпаки, переросла в масовий визвольний рух, який очолив Северин Наливайко. До цього руху приєдналися запорізькі козаки. Об’єднані сили повстанців у жовтні 1594 року прибули на Брацлавщину. Їх прихід ознаменувався виступом міщан Брацлава. Місцеві жителі, очолювані війтом Романом Тищенком, вигнали з міста ненавис­ного їм старосту і всю польсько-шляхетську адміністрацію. Для придушення повстання королівський уряд направив на Брацлавщину нові військові підкріплення, але вони були розгромлені повстанцями на підступах до Брацлава. В листопаді того ж року повстанці оволоділи Баром. Тут була скликана козацька рада, яка звернулася до населення із закликом піднятися на визвольну боротьбу. Повстанці тримали під контролем майже все Поділля. Тільки з допомогою великих збройних сил польському урядові вдалося придушити повстанський рух. Польська шляхта жорстоко розправилась з його учасниками. З новою силою розгорнувся визвольний рух у першій половині XVII ст. 1612 року спалахнуло велике повстання в Бершаді та навколишніх селах. Тоді ж проти визискувачів виступили міщани й селяни Мацохи, Щурівців та інших сіл поблизу Брацлава. Рятуючись від експлуатації і нелюдських знущань, селяни тікали у південні степи, до козаків. Втечі набрали настільки масового характеру, що навіть поль­ський уряд змушений був визнати це. В 1615 році сейм прийняв спеціальний закон, який передбачав жорстоку кару за втечі. Але й після цього становище не змінилося. В боротьбі проти наступу католицизму і полонізаторської політики уряду важ­ливого значення набирали церковні братства. Серед них виділялися Шаргородське, засноване в 1618 році, Немирівське та Вінницьке. Братства турбувалися про під­несення грамотності населення. З цією метою вони відкривали школи. Братські школи були засновані у Вінниці, Немирові. Згодом виникли парафіяльні школи в містах і селах краю. Антикатолицький рух на Поділлі набирав чимдалі ширшого розмаху. Це бен­тежило служителів католицької церкви. Соціально-економічні й національно-релігійні суперечності загострилися до краю. І даремно польська шляхта чванилась, що настало десятиріччя «золотого спокою» (1638—1648 рр.). Це було затишшя перед бурею. На визволеній території було ліквідовано польське феодальне землеволодіння і королівську адміністрацію.

У 1648 році на визволеній від шляхти Брацлавщині було створено нову адміністративну одиницю Брацлавський полк. Він призначався для перекриття Кучманського шляху на випадок можливих вторгнень з боку кримського царства, захисту від військ Речі Посполитої та для охорони переправ через Дністро та Південний Буг. Полк  розміщувався у Межиріччі середньої течії Дністра та Південного Бугу обабіч Кучманського шляху, який був най південнішим відгалуженням Чорного шляху. Таке розташування робило його надзвичайно важливим як з оборонного погляду , так і з погляду наступальних дій українського війська проти Польського королівства. Брацлавський полк займав  площу близько 9000 квадратних кілометрів.Під час складання «Реєстру Війська Запорозького 1649 року до Брацлавського полку було вписано 2655 козаків. Полковником Брацлавського полку у Реєстрі названо Данила Нечая.

Козаки брацлавського полку брали участь у всіх битвах української армії під проводом Богдана Хмельницького. Влада перейшла до козацької старшини. Система податків, введена польським урядом, була відмінена. Для утримання війська, суду, органів управління на населення накладалися нові податки й натуральні повинності. Від них гетьманський уряд звільняв козацьку старшину і духівництво. Польській шляхті дозволялось повернутись до своїх маєтків. Це викликало рішучий протест народних мас. На Брацлавщині знову відновилась активна діяльність повстанських загонів під керівництвом Данила Нечая. Він згуртував навколо себе 40 тис. озброєних селян, які не ввійшли до складу реєстрового козацтва. Під час молдавського походу в серпні 1650 року війська Богдана Хмельницького переходили через Брацлавщину. Багато місцевих селян приєдналися до козацького війська і взяло участь з польськими гнобителями.

Після укладення Андрусівського перемир'я 1667 року, за умовами якого Україна була поділена між двома сусідніми державами:Річчю Посполитою і Московським царством, Брацлавщина мала відійти до Польщі.  Дорошенко, не погоджуючись з таким рішенням, перейшов під опіку Туреччини. І так аж до кінця XVII ст. Брацлавщина переходила то до турків, то до поляків, то до місцевих гетьманів-авантюристів. Проте наприкінці XVII — початку XVIII століття населення Брацлавщини, як і всієї Правобережної України, продовжувало вести боротьбу проти польських гнобителів під проводом гетьмана Петра Дорошенка, полковників Андрія Абазина, Семена Палія. В 1712 році після підписання Прутського мирного договору 1711 Брацлавський полк було ліквідовано.

Народні повстання ослаблювали шляхетську Польщу, що стало однією з причин її падіння, як самостійної держави. Внаслідок другого поділу Польщі у 1793 році територія Брацлавського воєводства була захоплена Російською імперією і на його територіальній основі 24  квітня 1793 року була створена адміністративно-територіальна одиниця - Брацлавське намісництво. Складалося з 13 повітів. До 1795 року, через відсутність у Брацлаві приміщень намісницьке правління тимчасово перебувало у Вінниці.У 1795  році адміністративним центром намісництва стає Брацлав. Це було невелике містечко, де налічувалося 358 будинків. Великих підприємств не було, проте значного розвитку досягло кустарне виробництво. У 1796 в зв'язку з адміністративною реформою Павла І, за якою утворювалися губернії Брацлавське наміцництво було ліквідовано і ввійшло у склад Подільської губернії. Сквирський, П'ятигірський, Липовецький і Махнівський повіти  відійшли до Київської губернії

Література:

1.Енциклопедія Сучасної України. Т.3 (Біо-Бя) / НАН України; Наукове товариство ім. Шевченка; Координаційне бюро Енциклопедії Сучасної України. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень, 2004. –  695 с.: іл.

2. Коваленко, С. Опис козацької України 1649-го року : довідник / С. Коваленко, О. Пугач . –  К. : Просвіта, 2004. –  151с.: іл.

3. Крикун, М. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: статті і матеріали / Микола Крикун. –  Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2008. –  412 с.

4.Культура і побут населення України : навчальний посібник / В. І Наулко, Л. Ф Артюх, В. Ф. Горленко та інш. –  К. : Либідь, 1993 . –  288с.

5. Полонська – Василенко, Н. Історія України : У 2 т. Т.1. До середини Х VІІ століття / Н. Полонська – Василенко. –  К. : Либідь, 1993. – 640 с.